Мова є своєрідним дзеркалом людського буття, яке відображає національну ідентичність, свідомість та колективне мислення. Тому суспільство цікавиться мовою і як інвентарем для спілкування, і як специфічною системою, яка зберігає перш за все культуру людства.

Мова і культура – взаємопов’язані, узаємозалежні пласти людського буття, які, власне, й уможливлюють не лише успішну комунікацію, а й збереження, передачу мовних і позамовних феноменів, що є важливим інструментом для успішної соціалізації, національної ідентичності.

Мову не можна вивчати без виявлення особливостей культури народу, який нею послуговується. Такий підхід до дослідження взаємозв’язку мови і культури пов’язаний із роботами І. Голубовської, О. Корнілова, В. Лейчика, С. Тер-Мінасової та ін., які зазначають, що мову можна розглядати як дзеркало культури, як знаряддя культури, досліджувати її в межах трихотомії «мова – людина – культура». Мова відображає не лише фрагмент реальної дійсності, а й стиль життя, світобачення, національний характер, систему цінностей, менталітет народу, його суспільну самосвідомість.

У часи індустріалізації, глобалізації, комп’ютеризації питання духовності часто відкидають на периферію. Але такі дії є або помилковими, або чітко спланованими заради досягнення певної мети – стирання генетичного коду нації. Мова є одним із найнеобхідніших інструментів для створення й збереження держави. Саме мовний чинник, незалежно від історичного та геополітичного, відіграв провідну роль у формуванні української культури.

Мова виникла в суспільстві, обслуговує суспільство і поза суспільством неможлива, як і неможливе суспільство без мови. Нині українська мова посіла міцні позиції в усіх суспільних сферах: телебачення, друкарство, реклама, кіно, театр, літературні переклади тощо. Але проблема мови і суспільства стоїть гостро.

У сучасній українській школі, яка прагне підготувати соціалізованого випускника, у навчальний процес активно впроваджують інноваційні методи, розроблені з урахуванням творчих здібностей, саморозвитку, критичного мислення дитини. До такого методу відносять проєкт. Він поєднує в собі теоретичні та практичні складники, змушує заглиблюватися в проблемне коло питання, потребує його вирішення.

Уважаємо доцільним і виправданим використовувати проєкти на уроках української мови у процесі реалізації соціокультурної змістової лінії. Учні готують цікаву інформацію, яку не чули на уроках, яскраво її презентують за допомогою технічних засобів, повністю поринають в актуальні питання й намагаються вирішити їх. Діти навчаються регулювати, ігнорувати та відсіювати мовну інформацію, вдало використовувати знання української мови під час розробки проєктів.

Мову не можна вивчати без виявлення особливих потреб сучасного учня. Вона фіксує стиль життя, світобачення, суспільну свідомість, інтереси, виконує низку суспільно важливих функцій, тому опановувати її треба у своїй «зоні комфорту».

Доцент кафедри української мови  Н. М. Малюга