Є люди, при зустрічі з якими надовго запам’ятовують блиск їхніх очей, щиру посмішку, геніальний розум і глибоку людяність…
Такою була й залишатиметься в пам’яті рідних, близьких, друзів, колег Явір Валентина Василівна, якій 28 лютого 2024 року виповнилося б 90!
Валентина Василівна належала до тих, хто ніколи не шукав легкого хліба, для кого професійна честь – понад усе. Її багатий, розмаїтий і сповнений високого творчого лету внутрішній світ полонив кожного, хто мав щастя спілкуватися з нею. Принципова і вимоглива, вона пройшла тернистий науковий шлях, шлях мужнього, нестримного й невтомного переборювання все нових життєвих висот. Залюблена в життя, вона з гідністю долала всі перешкоди, завжди підставляли плече ближньому, допомагала віднайти шлях істини.
Валентина Василівна чимало зробила для розвитку сучасної мовознавчої думки, для формування лінгвістичних знань у середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних закладах, для зміцнення наукового корпусу українських мовознавців, повсякчас відчували вагу моменту, потребу координації й організації, підпорядкування всіх своїх сил вимогам сучасності. У Кривому Розі її поважали за щирість і доброзичливість, цінували за професіоналізм, порядність і людяність, захоплювалися її працелюбством, цілеспрямованістю й оптимізмом. Їй дякували за підтримку, мудре слово фахівця, за поради, що допомагали засівати освітянську ниву добром, знаннями, щирою любов’ю до рідного слова. У неї вчилися возвеличувати й леліяти це слово…
Кажуть, що буцімто коли народжується людина, на небі з’являється маленька зіронька; коли людина помирає, зіронька згасає, а з нею зникає цілий Всесвіт. Слушною є й інша думка: «Земне життя, скінчившись, не згасає, А пломенем здіймається в світи. Покликане у вічність небесами, Воно сія в безмежжі висоти». Воістину ж бо: людина живе доти, доки живе пам’ять про неї. А пам’ять про людину живе незалежно від неї… Її тривкість пов’язують із земними діяннями того, кого вже немає серед нас, хто відійшов за межу, у засвіти….
Співробітники кафедри української мови Криворізького державного педагогічного університету (а до них, упевнені, долучаться й усі, хто знав і поважав Валентину Василівну Явір!) вшанують світлу пам’ять свого колишнього завідувача, наставника, філолога-україніста і просто колегу. Часточка її великого серця залишилася в наших душах, повсякчас вирушає в подорож стежками прожитого й пережитого, спонукає задуматися над справжністю речей і минущістю турбот, усвідомлення яких даватиме нам сили для відкриття нових горизонтів.
Жанна Колоїз
доктор філологічних наук, професор,
завкафедри української мови
Криворізького державного педагогічного університету
