З нагоди Міжнародного дня рідної мови студенти І курсу підготували урочистий захід, на який запросили своїх колег по навчанню і викладачів факультету. До зібрання доєдналися проф. Ж. В. Колоїз, проф. С. І. Ковпік, проф. В. І. Дмитренко, проф. Т. М. Мішеніна, доценти Т. І. Вавринюк, В. А. Городецька, С. С. Журба, К. А. Качайло, Н. М. Шарманова, ст. викл. Г. Г. Демиденко, а також декан факультету, доц. Л. М. Семененко.
Модератор зустрічі – доцент кафедри української мови С. А. Бузько звернулася зі словами привітань і надала слово студентам, які продемонстрували своє бачення цього свята, своє ставлення до мови.
На жаль, ці дні лютого сповнені трагізму, адже пам'ять про Героїв Небесної Сотні не втрачена, вона ще більш актуалізована сучасними подіями: російською навалою, виснажливою війною, боротьбою не лише за українські території, але й за нашу незалежність, за наше право бути українцями і говорити своєю рідною мовою. Це споконвічна боротьба, яка нині набула найгострішої своєї фази, адже щодня Герої України віддають своє життя там, на фронті, щоб ми тут, у тилу, мали змогу жити, працювати, вчитися, виховувати дітей, нести український дух через українське слово у школу для майбутнього покоління.
Пролунала хвилина мовчання…Герої не вмирають!
У наших серцях щира вдячність. Низький уклін українським захисникам і захисницям, які пожертвували своїм життя за Україну. Вічна слава!
Усі вірші й пісні, які пролунали під час заходу, насичені любов’ю до рідного слова, віри в те, що українська мова набере надмогутньої сили, пошириться усіма куточками нашої країни.
Щирими словами привітала студентів і викладачів декан факультету Л. М. Семененко, яка надихнулася від почутих українських поезій, розповіла історії з життя, що ілюструють значення мови, як важливої зброї проти окупанта, бо мова також є маркером нашої ідентичності.
Зі своїм мудрим словом звернулася до присутніх завідувач кафедри української мови Ж. В. Колоїз. Вона подякувала студентам і викладачам, які вже другий день поспіль зустрічаються в позанавчальний час, щоб уклонитися українському слову, вшанувати рідну мову. Привітання-роздуми від Жанни Василівни, сповнені філософських роздумів з витонченим лінгвістичним шармом, змушують задуматися над важливими питаннями…
Кажуть, усі ми народжуємося для життя, аби побудувати свій Собор – у душі та на рідній землі, знайти свою дорогу до Неба й прямувати нею так, щоб Вічності було не соромно за нас, а нам – не страшно перед її всепроймаючим, справедливим поглядом.
На превеликий жаль, у звичний ритм нашого буття, коли так хочеться насолоджуватися кожною Божою дниною, кожною хвилиною, сильні світу цього вносять свої корективи.
Наразі нам доводиться боронити не лише рідну мову і рідну писемність, нею писану, але й свою територію, захищати незалежність української держави.
Усвідомлення того, що мова – це могутня зброя, що її повсякчас використовували і використовують у політичній (і не тільки!) боротьбі, відбулося. Однак, вочевидь, таку просту істину зрозуміли і, мабуть, розуміють не всі… Тому маємо те, що маємо…
А могло б бути все по-іншому… І тоді не була б такою високою ціна за бажання жити в незалежній Україні, спілкуватися українською мовою, зберігати українську культуру, плекати українські цінності… за бажання вільно жити, творити, думати, говорити…
Сталося те, що сталося… Позаяк проти всемогутніх законів Вседержителя ми безсилі.
Віримо, що всі, чиє життя так несподівано обірвалося в розквіті сил, пішли у вічність легкою небесною дорогою. Дуже важливо, аби не стерлася пам’ять про наших мужніх захисників! Ми зобов’язані про них пам’ятати! Задля того, аби не втрачати людської подоби, мати неперебутні життєві орієнтири, черпаючи натхнення від рідної землі, рідного слова, рідної мови!
Пам’ятаймо: мова не просто має значення! Вона – неоціненний наш скарб!
Зі святом!