У межах фестивалю «Студентська весна – 2025» психолого-педагогічний факультет відійшов від традиційних художньо-хореографічних постановок, та створив захід у стилі артхаусу. Студенти презентували унікальний формат – виставку-інсталяцію «Жити, будь ласка».

Концепція виставки спонукала не просто дивитися, а й відчувати, взаємодіяти, проживати. «Жити, будь ласка» – це екскурсія емоціями та почуттями, під час якої кожен мав можливість зупинитися біля арт-об’єкта та усвідомити його сенси. Кожна локація стала окремою історією, важливим фрагментом загального концепту.

Серед емоційно найсильніших об’єктів – інсталяція «Тригери війни», де були зібрані предмети, які символічно нагадують про перші дні повномасштабного вторгнення. Ці речі занурювали у спогади – про першу тривогу, новини про війну, паніку, що увірвалася в наше життя.

Справжнім серцем виставки стала картина «Жити», яка буквально кричить, що, попри все, треба жити. Доповнював ідею перформанс «Живі тіні». Тіні – це те, що ми носимо з собою – досвід, радощі, травми, перемоги, втрати, важливі люди. Вони назавжди з нами.

Зона «Людина, що відчуває» була наповнена словами, фразами, написаними різними людьми про свої емоції, стани, переживання. Ці зізнання підкреслюють, що ми не самотні у своїх відчуттях, навіть якщо нам так здається.

Окремою, надзвичайно емоційною та важливою для студентства локацією стала композиція «Мрії», де стояли свічки з написами, що символізують бажання. Серед них – свічка з написом «До болю тебе бракує...» (назва пісні, яка стала символом утрати), присвячена другові, студентові, світлій людині – Олексію Акименку, який загинув внаслідок ворожої атаки. Вона своїм мовчазним світлом говорила про біль і водночас про надію.

Виставка не обмежилася цими локаціями: у ній було набагато більше психологічних акцентів, деталей, взаємодій. «Жити, будь ласка» – це про наші сльози, страхи, сподівання, сумніви, вдячність, любов. Це про нас. Якщо жити, то коли, як не зараз?