ВІД ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ ДО УЧАСТІ В ІСТОРИЧНИХ ПОДІЯХ: ІНТЕРВ’Ю З МИКОЛОЮ ГРАБАРЕМ

24 листопада 2017 року до прес-центру Криворізького педагогічного завітав Микола Михайлович Грабар – асистент кафедри історії України та правознавства, учасник АТО, воїн і науковець, який у травні 2015 року встав на захист нашої Батьківщини, вступивши до лав Збройних сил України, і після демобілізації у липні 2017 року повернувся до університетської кафедри. Історичні розвідки і коло наукових інтересів, боротьба за незалежність держави і долі бойових побратимів, роздуми над минулим і плани на майбутнє – про такі теми говорили під час інтерв’ю у прес-центрі університету.

– Ви – не тільки науковець, але і солдат, захисник Батьківщини. Розкажіть про вашу малу Батьківщину.

– Мої дитячі роки пройшли у рідному селі – Лівчицях Городоцького району Львівської області. Село це хоча і невеличке, але непересічне – його історія (яка, до речі, розпочалася ще у 1451 році) тісно пов’язана з папірнею, продукцію якої було використано для виготовлення українських першодруків – «Апостола» і «Острозької Біблії». Чимало наших відомих співвітчизників називають Лівчиці своєю малою Батьківщиною. Тут минули мої шкільні роки; а після закінчення школи я вступив до Львівського університету. Багато хто радив вступати на юридичний факультет, але я ще з дитинства твердо знав – хочу присвятити життя історичній науці. Тож, після закінчення історичного факультету та декількох років вчителювання у школах Львівщини, я долучився до лав викладачів кафедри історії України та правознавства Криворізького педагогічного і вступив до аспірантури. Так розпочалась моя наукова кар’єра.

– Історія нашої держави – надзвичайно складна, насичена, багатоаспектна наука, чимало питань якої потребують уважного вивчення професійних дослідників. Над чим Ви працюєте зараз?

– Ще у студентські роки я зацікавився історією Галичини ХІХ століття, генеалогією. Темою моєї майбутньої дисертації є розвиток великого землеволодіння у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Цю наукову тему я вивчаю на матеріалі історії володінь графів Лянцкоронських. До речі, військовий та державний діяч, меценат Станіслав Лянцкоронський вважається одним із засновників козацтва – саме він створив перші козацькі загони для охорони південних кордонів Речі Посполитої від татарських наїздів. Особливої уваги у дисертаційному досліджені я приділяю вивченню рентабельності маєтка Карла Лянцкоронського, який зробив дуже багато для розвитку економіки і культури Галичини. Мною зібрано багато цікавих матеріалів про історію маєтків, палаців, замків родини Лянцкоронських; варто зазначити, що чимало цих архітектурних пам’яток потребують якнайшвидшої реставрації та державної охорони.

– Ви – педагог, викладач, учитель з великим стажем. Розкажіть про особливості Вашого викладання історичних дисциплін.

– Переконаний: якщо студент володіє певною базою знань, він має, перш за все, прагнути до оволодіння навичками самостійного, гнучкого мислення. Навчальний процес не повинен перетворюватися на монологи викладача і відтворення знань студентами; визначальним елементом успішного навчання є діалог в аудиторії. Впевнений – якби кожен українець добре знав нашу історію, страшних подій сьогодення можна було б уникнути.

– Наше інтерв’ю відбувається в дні, коли на Майдані 4 роки тому відбулися події, які вплинули й на Вашу подальшу долю…

– Так. Саме ці події стали рушійною силою мого рішення стати на захист Батьківщини у зоні АТО. На передку я був заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення. Але мої обов’язки цим не обмежувалися: доводилося мені і віддавати бойові накази, і організовувати та координувати бойові операції. Робота з особовим складом війська – дуже непроста і відповідальна. Необхідно знайти особистий підхід до спілкування з кожним бійцем. Як відомо, війна сильно змінює людей. Але найтяжче на фронті – то загибель бойових побратимів… а найстрашніше – перша розмова з матір’ю полеглого воїна. До того ж настрої населення зони проведення антитерористичної операції – дуже різні. Хоча люди багато чим завдячують саме підтримці українських військових.

– Ми вдячні Вам за Ваш ратний подвиг захисту нашої Батьківщини, її права на вільне майбутнє в сім’ї європейських народів. Розкажіть про Ваші плани як науковця.

– Робота над моїм дисертаційним дослідженням триває. У грудні планую передзахист. Впевнений: у вітчизняної історичної науки – велике майбутнє. І вірю – наша перемога є справою часу.